Цьогорічний конкурс "Галицький лицар" здивував не тільки більшим рівнем престижу акції, пишним, але не пафосним дійством в Опері, яке зреалізувала команда таки місцевих митців (Єшкілєв - Борковський - Костирко - Кауфман - Половинка - Цьона) чи, скажімо, фантастичним фуршетом, котрий за всіма показниками перевершив претензійний Королівський бал Олега Кульчицького.

Насамперед він здивував своїм тіньовим боком, закулісною частиною, себто кухнею. Боронь, Боже, не йдеться про якісь фінансові махінації, сценічні інтриги чи сальмонельоз у шеф-кухаря, фірма якого постачала дивовижних півтораметрових осетрів, учинених молочних поросяток та десертні смаколики. Усе це було на такому рівні, на який, мабуть, і заслуговує така акція вшанування найкращих із громади.

Про те, як насправді високо котирується в Галичині це свято, можна було здогадатися з того, що було чимало охочих потрапити в Оперу, але оскільки квитків не продавали, то цим одразу ж скористалися гендлярі, які завдяки змові з охороною проводили охочих потрапити до залу (звісно, не з доброго серця, -- на цей відпрацьований механізм чомусь не звертають уваги правоохоронні та податкові органи, котрі вряди-годи перевіряють заклад, очолюваний Тадеєм Едером, бо цієї "золотої жили" ще не розсекретили).

Отож у залі було доволі "сеньйорів із вищого світу", а натомість деякі журналісти так і не дочекалися обіцяних організаторами запрошень. Шкода. Адже своїми публікаціями у київських чи діаспорних виданнях вони б могли ще більше популяризувати цю, безперечно, важливу громадську ініціативу галичан.

Читати повністю