Суботнього вечора, 14 лютого, стали відомі імена тих, хто може гідно представляти Галичину. На сцені Львівського театру опери та балету оголосили переможців у десяти номінаціях Галицький лицар та десяти – у номінаціях Галичина.

Можна звинувачувати галичан у постійній ностальгії за принциповим та міцним монархом, потребою забав чи надмірною перейнятістю власними гонорами. Галичина завжди вирізнялась шляхетністю, її зберігають досі галичанки, які спацерують у капелюшках у неділю по службі Божій Академічною вулицею, їх нащадки совдепії ще досі зневажливо називають старими галицькими панями…

Та зрештою сьогодні не про це. Сьогодні про акцію, яка на четвертому році свого проведення таки змусила задумуватись, а кого нині ми можемо називати лицарями? Про це себе запитували організатори дійства – актори, художники, музиканти, коли писали сценарій свята. Наскільки ця забава, як каже режисер свята Наталка Половинка, містить в собі серйозну, чи монархічний акцент акції власне загострить поняття шляхетності України?

Нагороджували гідних звання Галицького Лицаря, тих, кого днем раніше обрала Академічна Рада, яка щороку поповнюється новими лицарями. Окрім функціональної частини, чи то нагородження, вражала церемоніальна частина лицарського вечора. Митці не приховують, що окрім відомих ознак монархії, додали і своїх ритуалів. Збереглася і придумана колись поетом Віктором Небораком традиція обирати короля, так як це робили лицарі круглого столу, коли обирали першого серед рівних.

Читати повністю